ЗНОВУ СКЛИКАННЯ

Господь знов запросив своїх учнів на зустріч. Зустріч з братами і сестрами, які вже  стали близькими людьми. Адже вже встигли пізнати один одного, поділитися сокровенним, відчути братню любов. Зустріч із новими людьми, що приїхали вперше. Та найголовніше - це зустріч з Ісусом,  з Його словом, з Його любов’ю.

Під час Божої Служби ми почули про вбогість Франциска. Свою скромність, бідність, послух він пояснював просто – так хоче Бог. Ми мали змогу проаналізувати свої почуття, думки, мрії. Адже найчастіше сутність людини приховується саме там.  На що вони направленні, який він – найпотаємніший скарб моєї душі?

Адорація Пресвятих Дарів проходила в тиші. Була нагода віч на віч зустрітися з Господом. Стежити за своїми думками і натхненнями. Де вони зараз? Що саме заважає мені повністю віддатись молитві?

Що таке покора і повна вбогість? Здавалося б просте питання. Особисто мене ці слова трохи лякали. Спливав образ бідно вдягнутої людини із сумним обличчям. Та це не так. Правдива вбогість – це повна довіра Отцеві, Його волі, Його плану на моє життя. Я замислилась, а чи я є вбога. На думку прийшов такий образ: ніби віддаю все Богу, але як саме? Руки тремтять, сльози котяться.

Чому є так? Що робити? Під час наступної конференції  Господь дав відповідь на це питання. Найголовніше – це зустріти Господа живого, близького люблячого. Його погляду достатньо для того, щоб повністю змінити своє життя, щоб сталося правдиве навернення. Не прятати в кулак все, що я маю (це у принципі не можливо, але я намагаюсь)   а віддати у руки люблячого, саме люблячого Отця.

На протязі всіх скликань у Вінниці братерства залишались  майже ті самі. Лише поповнювались братами і сестрами, що приїхали вперше. І тому ділитись було легше, скованість перших зустрічей зникала. Я помітила як відкривали серця братів і сестер, як ми висвітлювали питання, що нас турбують, як доповняли один одного у наших маленьких «відкриттях».

Нас надзвичайно об’єднувало спільне пережиття Євхаристії. Це є центром нашого життя і будь-якої діяльності. Адже сам  Господь приходить у реальний спосіб до наших сердець.

Братерський вечір був сповнений радості. Сценки були різні. Але як  веселі,  так і трохи серйозні мали на меті одне – палке бажання зустріти загадковий і люблячий погляд Ісуса.

Простою і одночасно хвилюючою була молитва визволення. Знадобилось багато мужності, щоб сказати про свої слабкості, прив’язаності, зранення в голос, відрікатись  від них. Та все це не дарма. Вірімо, що Господь нас звільнить, вилікує, надасть сили.

Як завжди сестри, які служили на кухні були неперевершені. Годували нас просто чудово. Справними були і брати Вони носили апаратуру, каструлі з кухні, привозили продукти. 

Чудовий час подарував нам Ісус. Стільки цінних досвідчень, відкритих сердець,  нових вражень! Я постійно відчувала турботливу допомогу та уважність  братів і сестер. А ще дружню співпрацю францисканської молоді з третім орденом.ф