ПЕРШЕ СКЛИКАННЯ ВІННИЦЬКОЇ ФІЛІЇ ФРАНЦИСКАНСЬКОЇ ШКОЛИ ЄВАНГЕЛІЗАЦІЇ

9-11 жовтня відбулося перше скликання вінницької філії Францисканської Школи Євангелізації. Ще у 2010 році на одній із зустрічей слуг і помічників, ми мріяли щоб школа була у нашому місті. Тоді ця ідея здавалася мені майже нездійсненною. Пройшли роки і Бог через нашого духовного асистента – брата Марека Лісовського, відновив наші прагнення і дав можливість проведення скликання за містом у селі Вінницькі Хутори.

Місце це чудове, як говорили деякі сестри, курорт для душі і тіла. Це реколекційний дім, яким опікуються Сестри Служебницї Непорочної Діви Марії. На першому поверсі розташована каплиця, де ми мали нагоду посповідатись і де проходили Служби, на другому поверсі – зручні, затишні спальні кімнати, а також зал, де ми збиралися на конференції, співали і де проходили братерські зустрічі. 

На початку скликання ми дружньою францисканською родиною зібралися, щоб привітати

один одного, а також розділити радість з нагоди відкриття школи. Були учасники  з Вінниці, Мурафи, Жмеринки, Козлівки. Під час Служби брат Марек закликав відкинути свої уяви про те, яким повинно бути скликання, молитви, обов’язки. «Дозвольте Ісусу самому служити вам», - сказав він.

На другий день завдяки конференціям, які читали Юра Бойко і Люда Кривешко, ми мали нагоду дещо по іншому подивитися на меншість, як на сутність християнського покликання. Відкрилися перші сподівання апостолів щодо відновлення могутності і слави Ізраїля. Але Христос мав на увазі щось зовсім інше. Це покора дитини, слухняність Божій волі, довіра себе Отцю. Так жили перші учні Ісуса, так жив Франциск, так повинні намагатися жити і ми. Але дитина завжди сподівається  на те, що їй щось дадуть. І небесний Отець любить робити дарунки своїм дітям. Ми обов’язково отримаємо свій приємний сюрприз. Для себе я зробила висновок: не хочеться бути меншою, не хочеться принижуватись і у простоті служити. Але саме для цього ми створені і, як не дивно, саме так зможемо бути щасливі.

А тим часом сестри Таїса, Неля, Леоніда і Ніна служили на кухні.  Для того, щоб ми мали смачний сніданок, до роботи їм довелося приступати о 6-ій ранку. Все було дуже смачне, а головне приготовано з любов’ю. Сестри завжди посміхалися, вони також служили на заступницький молитві, а на недільний Службі були по особливому нарядні і гарні.

Наші брати Альоша і Костя на своїх авто привозили апаратуру, продукти і все необхідне. Вони також переносили каструлі з їжею з кухні в їдальню, керували технікою, готували незабутній вечір.

Всі учасники уважно слухали конференції, жваво ділилися тим, що їм відкрив Бог, були захоплені заступницькою молитвою. А на закінчення  другого дня на нас чекав сюрприз. Всі зібралися в капличці, і коли почули стук у двері стали виходити на вулицю. Там тягнулася мотузка і потрібно було, тримаючись за неї, йти у темряві. Я зрозуміла, що це – символ нашого покликання.  Тримаючись за пояс Фрациска, ми йдемо за Ісусом також у темряві, але не одні. Поряд брати та сестри, які нас підтримують. Коли ми прийшли, побачили яскраве багаття – символ Ісуса, який дарує світло і тепло. Брати почали запускати в небо небесні ліхтарики - два палаючих вогника здійнялися у вечірнє небо.

У неділю всім дуже сподобалася конференція Юліани про принципи успішної євангелізації. Дуже торкали слова про те, що насамперед потрібно змінити своє серце, своє життя. Мені згадалося, що Франциск євангелізував саме так, починаючи з себе. І ще: євангелізатор  має два вуха і тільки один рот, це означає, що насамперед  ми повинні вчитись слухати.

 На закінчення відбулось братерське віче. Так приємно було чути ділення братів і сестер, які відкрили для себе нові риси нашого Бога, почули нову інформацію, а також відчули люблячі обійми нашого Авва. Заради цього і для Бога варто жити і працювати.